Вогненний Прометей
          (Непереможний)

Десь там, де лютий вогняний набат,
десь там, у всесвіті вогненного ефіру,
де Я, Титан непереможний,
вдихнувши вас життя, створіння із землі,
Вам люди я вогонь, від Його всім подарував.
Я Прометей, Я вісник сонця вогняного,
тепло божественне і сильне,
зігріло вам думки тепер.

Десь там в ефірі скель золотоверхих,
де дзвін небесний неначе грім,
кожен день  повітря він здригав.
Де громовержець грізний,
пішов війною на мене
за те що я розумний був,
і вас усіх зробив такими,
за допомогою священного вогню!
З вогнем священним у руці,
по скелях верх, до сонця золотого,
Туди де народився він.
Світи вогонь нам шлях,
цим вогненним Набатом
я бив повітря золоте,
щоб він світив,
щоб всі побачили його.

Тепер я Прометей,
створіння із ефіру,
та думок непереможної свободи.
Безсмертним богом був,
коли син батька кидав у Тартар,
він вас людей  не поважав,
тепер… тепер…

В далеких горах я кричу,
Від болі та скорботи,
але не здамся Я.
Прикутий я до скель залізним ланцюгом,
у серце моє впилася стріла,
але вогонь горить!
Це кара вам, та і мені –
від Нього!
Що ми свободні стали,
вогонь нам дав свободу.
Тепер я тут назавжди,
до скель прикути.
але його я переміг.
Вогонь непереможний!
Тепер у всіх людей -
Вогонь непереможний!
Горить як сонце золоте,
як Аврора у ранішню пору,
Блищить його полум’я,
Далеко в небеса.

Це він, тот дзвін гримить, дарує нам свободу,
Це він, вогонь червоний - наш отець.
Я дав його вам всім!
Це я все говорив -
Це я вогненний Прометей! Непереможний!
Прометей, що буде вічно помирати!
Я Прометей непереможний! 
ЦЕ Я І ВИ УСІ ВОГОНЬ НЕПЕРЕМОЖНИЙ!!!

С чистого листа, начинается все то, что слышишь.
Мне не важно, в такт ли ты со мною дышишь.
Просто этот лист, просил меню в словах замараться.
С ночи до утра, в недрах головы скитаться.

Это для тех, кто в строках ищет скрытый смысл.
Жара уходит,  почему то нет, не знаков не писем.
Просто грустно, когда бывает с общением не густо.
В карманах пусто. От однообразия гнусно.
Нет, не на грани я, не шлю проклятия свету.
Не посещает мысль, о том, что бы кануть в лету.
Просто пока лету, и до свидание дому.
Приходит осень, жму руку городу злому.
Все по другому. Теперь все будет иначе.
Очередной этап жизни, он украдет и запрячет.
На произвол судьбы бросив, пожелает удачи.
Это значит, что помощи ждать не стоит.
От того, кто цементной громадой,
Распластался и стонет.

Жукан Евгений, если вы не против, я под вашим постом своего немножко наложу....тьфу простите выложу )))

Посвящяется дню тазика Салата Оливье

Пьяный смех двух страшных образин,
Решающих где им сосать на этот праздник.
А на асфальте шкура мертвых мандарин
Петардами стреляет маленький проказник
Витрины магазинов зазывают "Акции и скидки"
Вокруг реклама с красным уебаном,
А зэкам сократили срок отсидки,
А люди мечутся в экстазе пьяном.
Скупая пачками различное дерьмо
Шампанское, оливки в банках и игрушки,
А елка мертвая уныло пялится в окно
Под ней, в цветной бумаге безделушки.
Корпоративы, маскарады вечеринки
Названия разнятся, но один итог
Там супермены, арлекины и снежинки
Напившись водки валятся все с ног.
Наступит страшный день календаря,
И средний обыватель, в пьяном коматозе
С балкона будет (а ведь так нельзя)
Салюты запускать в декабрськом морозе
Страна погрязнет в пьянстве бытовом
Врачи на скорой дружно все охуевают
С пожарными приехав на горящий дом
Вот перекур, и снова их куда то вызывают
Решил я - "На хуй" всю эту фигню
Жизнь все равно идет своим чередом
Побуду лучше дома, коньячка попью
Друзья ! Всех поздравляю с блядским новым годом.

Если вы пишете что-то интересное и кому то это нравиться-вам сюда, будем знакомы.

Я не пишу ничего интересного, и никому это не нравится, но мне все равно сюда. Слушайте:

Я проспал сегодня счастье
Разбудил кота я Васю
Я отрезал колбасы, скушал САМ ВСЁ!
Вась, прости!

Придумаю еще что-нибудь напишу.

Отредактировано adar (2010-08-18 12:37:29)

Ліна Шевчук :: Тій, що навчила мене віршувати…
З  любов"ю
                                                                                    Томі...

Як  ти  читаєш...сутністю.  Минулим.
Так,  як  ніхто  у  світі  не  читав...
А  я  пишу...незнаним.  Призабулим.
Так,  як  мені  хтось  все  це  диктував.

А  ти  читаєш...  -  Так  ніхто  не  відчуває.
А  я  пишу...  -  ніхто  незнає  як.
Слово  за  словом...  -  так  душу  зачіпає...
"Мені  ж  ще  побороти  переляк..."  -

Прийти  до  себе...чи  хоча  б  знайти
Потрібне  слово,  щоб  почать  розмову...
Згадати  суть  конкретної  мети
І  бачити  лиш  зірку  вечорову,

Яка  віддасть  понівечену  душу,
Туди,  до  рідної,  котра  її  прийме...

15.09.10      22:15
________________________________

Ліна Шевчук :: Велика мета всієї людської сутності…
Я  не  скажу  і  в  пам'яті  –  коханий.
                                        І  все  -таки,  згадай  мене  колись.
                                        Ішли  дві  долі  різними  шляхами,
                                        На  роздоріжжі  долі  обнялись.
                                                                    Ліна  Костенко

Звичайний  незнайомець...і  рейки  сподівань
Повзуть  у  мою  душу  неохоче...
Історія  знайомства  двох  прощань,
Котрих  знов  світ  не  розлучать  не  хоче.

Чашка  спогадів  для  гостя  з  невідомості  - 
"Кілька  поглядів,  як  в  забутті...
Немає  більш  слів  у  моєї  свідомості,
Вони  лиш  наснились  в  моєму  путі.

Згірклий  присмак  болючих  тих  фраз,
Які  вона  вже  говорила...Колись.
Душа  хотіла  радості  -  хоч  раз,
Щоб  їхні  долі  крильми  обнялись.

Але  було  вже  й  думати  -  доволі.
Підрізав  небокрай  їм  крила.
І  хтось,  навмисне,  переплутав  ролі
У  фільмі,  де  вона  зніматись  з  ним  хотіла"

Він  просто  слухав.  Кожне  слово.  Не  відводячи  своїх  очей  від  її.  Душа  відкрилась,  мов  Сезам.  Віддала  ВСЕ...просто  так.
Він  став  для  неї  -  Kairos.
Одна  коротка  зустріч,  яка  перевернула  все  життя  на  місце.
Кінцева  станція...

Незнайомець.  Незнайомка.  -  Душі  майже  рідні.
Знов  твориться  історія  прощань.
Такі  знайомства  -  малоймовірні,
бо  творяться  не  з  чекань.

      Він  кликав  по-імені.  Подумки.
      Як  ніхто  у  світі  не  вмів.
      Незнайомець  звав  солодко...
      Навіть  потім...  -  із  її  снів.

ID: 210487
Рубрика: Вірші, Любовна лірика
дата надходження 12.09.2010 03:05:05
автор: Ліна Шевчук

______________________________

Автори / Ліна Шевчук (1995) / Вірші

  Волі серцю
Ти мчиш по днях, ідеш по небокраю,
Міряючи спогадами шлях:
"Я не забула. Я про тебе пам´ятаю.
Не загубила я тебе у долях.

Я тут, я є, я у спектаклі граю,
Але чомусь заплуталась в ролях.
Стою, дивлюсь на зорі...й пригадаю
Тебе, незмінного...сама ж в чужих краях.

Комусь кажу: "Люблю", а очі - "пам´ятаю".
А очі щирі, і вони не збрешуть.
Я кожен день свій спогад розпинаю...
Багато їх, і всі на пам´ять пишуть.

Листів немає...спогад онімів.
Я загубилась...я забула ролі.
Нема нікого. Ти лиш - в світі снів.
Будень заснув. Вві сні він стогне: "Волі..!"

Волі почуттям, волі серцю,
Волі зуміть вибирать.
Волі забуть про все це,
Волі про все пам´ятать!"

24.04.2010 23:54

____________________________

Античні обриси самотньої верби
Зникають десь під вечір у тумані.
І невимовна туга давно забутої журби
В душі притихла. Вона вся в чеканні.

Якихось див, чи величі, видовищ,
Чи може зітканих з правди казок?
А просота б"є в сонні брами площ,
І пам"ять малює пейзаж - за мазками - мазок.

Людина чекає кохання...
Як полюбиш - люби, а як - ні, то - прощай.
Як зумієш полегшить чекання,
То не йди, залишись, почекай!

Все дуже просто,
тут все значно простіше. -
Якщо любиш - люби, а як - ні, то - прощай!
Тут все чітко, все ясно, без компромісів ... лише
Знаєш що, завітай, все ж, колись "на чай".

А душа - чи знайде - не знайде - житиме!
Ти крізь роки завітай. А потім "Люблю-не люблю"
на ромашці років погадай.
Вона ж-то не скаже, що весь час Тобою снитиме,
І весь вік пам"ятатиме той небокрай.

Та знаю ж - не скаже
Ні - собі, ні - тобі, ні - людям.
А, втім, нехай, - час покаже.
Він здатен дива сотворити з життям.

Ну так що ж? - Не живи минулим!
Якщо любиш - люби, а як - ні, то - прощай!
Якщо хочеш - то будь, не лишайся прибулим!
Тут все значно простіше ... Завітай, все ж , до мене
"на чай"!

27.06.10 02:13
________________________

Ви  щасливі зібрались сьогодні
Зустрічати свій перший дзвінок.
І, напевно, зі мною всі згодні.
Що миліше немає діток

За оцих першокласників милих,
Що струмком розливають сміх.
Вони до рук горнуться вчительських,
Що так ніжно вестимуть їх,

Ніби в казку, до Знань країни,
До незвіданих нині світів.
"Ви - достойні дочки й сини!" -
Маьуть, кожен сказати хотів.

У вас попереду Всесвіти знань.
Побажаю я вам удачі!
Здоров"я і здійснення ваших бажань!
В добру путь! І ще раз - удачі!

31.08.2010   16.03

_________________________

Ліна Шевчук :: Моя стежка - між соняхів…
Чи  ж  я  була  коли  просила
Притулку  для  душі  у  світі?
Сама  проблеми  всі  зносила
і  перевіяла  на  ситі.

Сама  творила,  помилялясь.
Сама  себе  пережила.
Сама  була.  Сама  й  зосталась
Душа,  що  вільною  була.

А  ЩО  З  ТОГО,  що  не  просила?!  - 
А  що  з  того..?  -  Пережила.
Було  -  сама  собі  не  мила,
а  все-одно,  між  люди  йшла.

Фальшивий  світ,  фальшиві  очі- 
Ті  завжди  заздрили  у  слід.
Кінчалась  воля  неохоче...  - 
її  з"їдали  на  обід.

А  я  ішла.  Виднілись  далі.
Топилась  фальш  у  метушні.
Всміхались  соняхів  медалі,
з  якими  й  будні  не  страшні.

Чи  я  в  людей  чого  просила?!
Медаль  дали!  -  от...  дивина!
Та  вік  її  я  б  не  носила!
Від  вас  й  так  фальші  є  сповна..!

12,09,10      00,23

ID: 210704
Рубрика: Вірші, Світ душі
дата надходження 13.09.2010 19:32:09
автор: Ліна Шевчук